Ці австрійці жорстокі і безкомпромісні. Вони стирають всі музичні правила і кордони. Belphegor — одна найекстремальних груп, що будь-коли з'являлися на металі-сцені
Візитними картками колективу завжди були лють і невичерпна злість, представлена у вигляді мегашвидкої суміші найжорсткіших видів металу з незмінно богохульною концепцією.
Кожен наступний диск австрійців був досконалим пам'ятником попередньому, позбавленим будь-яких вад прототипу. Але при цьому, лінійний прогрес команди, що зачіпає лише якість реалізації, виключав будь-які зміни в стилістиці або «музичному мисленні» Сігурда і Хельмута. Та так, що чергова новинка відразу ж знецінювала всю дискографію, дозволяючи з чистим серцем відправляти її в сміття.
Ось і новий диск «Bondage Goat Zombie», котрий вийшов через два роки після появи попереднього повноформатника, не дивлячись на втрату Сігурда, відправляє в глибокий нокдаун «Pestapokalypse VI» (2006). Тут виправлені всі недоліки попередника, навіть ті, про які слухачам раніше і не доводилося здогадуватися. Австрійці позбавилися від надмірно «засимфоненного», нудотного гітарного звуку. Тепер інструмент Хельмута прописаний різкіше, чисто та холодно, та це позбавляє альбом великої кількості мелодій і не заважає ними насолоджуватися.
Чергова зміна барабанщика практично не помітна: стало більше тарілок, а звук бочок втратив лункість, характерну для диску 2006 років (яка додавала йому зайву епічність).
Блек представлений у вигляді похмурих мелодійних зарисовок і шокуюче-патологічної лірики на окультно-сексуальну тематику, ну і відповідно виконано це абсолютно диким нелюдським вокалом.
Також у музиці відчутна певна печаль ,котра досягає найбільшої концентрації в завершальній в'язці “The Sukkubus Lustrate” - “Der Rutenmarsch”, що несподівано виводить творчість "австрійських богохульників" на новий рівень краси за допомогою протяжних думових рифів, скорботного чистого (!) вокалу, вкрадливого скріму та неймовірно красивої, пробираючої до самих кісток соло партії на тлі меланхолійних переборів чистої гітари.
Ще варто згадати композицію «Stigma Diabolicum», що під номером два. Потужний приспів під прекрасну мелодію. Якість запису на дуже високому рівні, вокал, гітари і барабани чутно виразно та чітко, що підсилює враження.
Найприємніше, Belphegor, схоже, прекрасно знають козирі своєї музики, і томі, дивлячись в минуле (або в майбутнє), залишаються лаконічними, в черговий раз вмістивши весь матеріал в межі сорока хвилин.
На закінчення хочеться сказати, що Belphegor - в міру епічний, в міру брутальний, екстра-мелодійний блек-дез, і на даний момент, мабуть краща «смертельною» команда в Європі.
Ми отримали ще один кращий альбом! Безжалісні та непримиренні австрійці знову торжествують, приголомшуючи музичну сцену творіннями, покликаними всеціло і остаточно розвіяти попіл зітлілих богів.